Роздуми над поезією "Автопортрет з крилом архангела" Ігоря Калинця Цикл «Автопортрет з крилом архангела» І. Калинця, за висловом М. Ільницького, – «один з найдовершеніших творів збірки [«Коронування опудала» (1969) – авт. ]», де «саме страждання породило найвище піднесення душі – крило архангела, яке не тільки прихистило нещасну дівчину, а й сповнило усе її єство дивовижною музикою». [1] Світлина українського поета Ігоря Калинця (1970р.) Назва циклу ніби наштовхує на асоціяції з малярством. У цьому жанрі (автопортрета), до речі, знаємо чимало картин Т. Шевченка, про вплив якого на своє поетичне становлення неодноразово говорив І. Калинець. [2] «Автопортрет ...» апріорі налаштовує читача сприймати поетичний твір передовсім крізь призму зору, ніби розглядаючи полотно художника. З іншого боку, музика, яка лунає від дотику до крила архангела, наче до арфи, і ті десять пісень, які виконує дівчина, активізують слухові і дотикові відчуття
